Розвиток демократії

Розвиток демократії в Європі

Більшу частину своєї історії Європа була дуже далека від демократії. До прориву демократії на чолі кожної європейської держави стояв єдиновладний правитель, наприклад князь, король або королева. Демократія в Європі виникла тому, що люди хотіли більш рівного розподілу влади.

У цьому тексті описуються деякі події, що мали важливе значення для розвитку демократії в Європі.

Обмеження влади Католицької церкви

Протягом багатьох століть Католицька церква мала велику владу у Західній Європі. Правителі вважали, що їх влада походить від Бога, а не від людей. На початку XVI століття багато людей хотіли змін у церкві. На їх думку, Католицька церква більше цікавилась владою і грошима, ніж християнською вірою. Деякі правителі хотіли звільнитися від Католицької церкви і забрати всю владу собі. Низка європейських країн від’єднались від Католицької церкви і стали протестантськими. Ці зміни в церкві називаються Реформацією. Вони призвели до розколу і ослаблення християнської церкви, особливо в Західній Європі.

Нові уявлення про людину в XVIII-XIX століттях

У XVIII столітті почалася епоха Просвітництва, протягом якої було зроблено багато відкриттів в різних галузях науки. Люди почали відвертатися від церкви під впливом філософських ідей про свободу думки і відсутність необхідності завжди виконувати розпорядження церкви і влади. З'явилися нові ідеї про те, як має бути побудовано суспільство, і ці ідеї поширювались, тому що все більше людей вміли читати.

Країни Європи надихались революціями XVIII століття в Північній Америці.

Американська революція почалася через те, що у мешканців Північної Америки не було права голосувати в британському парламенті. У той час британці управляли сучасною територією Сполучених Штатів як колонією. Американці почали революцію і – після перемоги над Британією – отримали суверенітет. Новостворена країна використала ідею державного устрою французького філософа Монтеск'є, відповідно до якої влада поділяється на три гілки: законодавчу, що видає закони і приймає рішення; виконавчу, що виконує рішення і забезпечує дотримання законів; і судову, що інтерпретує і застосовує закони. Така схема поділу влади мала велике значення для багатьох країн, які пізніше стали демократичними.

Успіх Американської революції надихнув країни Європи. Наприклад, у Франції існувало велике незадоволення правлінням короля. Країна брала участь в кількох затратних війнах, а поганий урожай роками спричиняв дефіцит їжі. Народ хотів брати участь в управлінні країною і, зрештою, повстав проти короля. Революція, що почалася у 1789 році, була кривавою. В її ході було страчено короля, королеву і багатьох інших.

Французька революція була однією з низки важливих подій, що вплинули на розвиток демократії в Європі, включно зі Швецією. Після революції Національна асамблея Франції прийняла новий закон, відповідно до якого єдиним джерелом влади був народ, і всі люди мали однакову цінність. Однак тоді у Франції права отримали в основному чоловіки. Сьогодні ці права поширюються на всіх людей, незалежно від статі.

Розвиток демократії в Швеції

Становлення демократії у Швеції і формування суспільства в його сучасному вигляді відбувалось під впливом багатьох подій, найважливіші з яких припадають на XIX і початок XX століття. Саме вони заклали фундамент для сучасної і демократичної Швеції.

Якою ж була Швеція до демократії? Король мав велику владу і вважався обранцем Божим. Більшість дітей не ходили до школи. Переважна більшість дорослих не могла впливати на управління країною. Звичайно, для змін знадобився тривалий час.

У цьому тексті описуються деякі події, що мали важливе значення для розвитку демократії в Швеції.

XVIII століття: Епоха свободи і новий закон про свободу друку

У XVIII столітті форма правління Швеції зазнала змін. Парламент був розділений на чотири групи, так звані стани: дворянство, духовенство, міщанство і селянство. Кожен стан мав право голосу при прийнятті рішень про нові закони і податки. Вибори у новий парламент не були демократичними, але більша кількість людей отримала можливість впливати на управління країною. Розподіл влади став початком епохи свободи.

Парламент складався з двох партій. Партія «капелюхів» представляла переважно інтереси дворянства, а партія «ковпаків» – нижчих класів суспільства. Кінцем епохи свободи став державний переворот короля Густава III у 1772 році, у результаті якого влада короля зросла, а парламент владу втратив.

Ще в 1766 році Швеція прийняла закон про свободу друку і самовираження, що закріплював право кожної людини писати, друкувати і публікувати тексти практично на будь-яку тематику. До 1766 року у Швеції існувала цензура. Писати і друкувати дозволялося тільки те, з чим погоджувалися правителі. Перед друком кожен текст або книга повинні були бути схвалені. Закон діяв лише вісім років, але це була важлива зміна в історії шведської демократії.

1809: Нова Конституція Швеції

Протягом XIX століття у Швеції відбулося багато змін. У 1809 році короля було відсторонено від влади, і на престол Швеції зійшов новий монарх, влада якого була обмежена. Шостого червня того ж року у Швеції було прийнято нову Конституцію – Акт про форму правління 1809 року. Конституція обмежувала владу короля. Парламент отримав більше влади, а суди стали більш незалежними. Шосте червня – це Національний день Швеції.

Хоча влада розділилась між королем і парламентом, демократія в Швеції залишалась слабкою. Але нові закони допомогли країні розвиватись в демократичному напрямку. Наприклад, люди отримали право вільніше висловлювати свою думки як усно, так і на папері.

Акт про форму правління 1809 року офіційно застосовувався до 1975 року. В 1974 році було прийнято новий Акт про форму правління, що діє в Швеції і зараз.

1842: Обов’язкова шкільна освіта для всіх

У 1842 році в Швеції була введена обов'язкова народна школа, щоб всі діти могли отримувати освіту. Це дозволило набагато більшій кількості людей навчитись читати і писати, що було важливою передумовою для демократичного розвитку Швеції.

1866: Двопалатний парламент

У 1865 поділ парламенту на стани (дворянство, духовенство, міщанство і селянство) було скасовано. З 1866 році парламент поділився на два відділення: першу палату і другу палату. З 1971 року парламент Швеції складається з однієї палати.

XIX і XX століття: Час народних рухів у Швеції

Протягом XIX століття у Швеції зародилася велика кількість народних рухів. Люди бачили різні проблеми в шведському суспільстві: зловживання алкоголем, погані умови праці і проживання, погане поводження з жінками. Була поширена думка, що ці проблеми можна вирішити, якщо об’єднатися. Люди зі схожими ідеями збирались, об'єднувались у спілки і разом намагались вирішувати проблеми.

Виникла низка народних рухів, наприклад рух за тверезість, вільні церкви, жіночий рух, селянський рух, ліберальний рух за виборче право і робітничий рух. Народні рухи мали велике значення для демократії, тому що люди навчилися впливати на політику та змінювати її. Народні рухи проводили збори, дискусії і голосування для прийняття рішень – так само, як це робили і продовжують робити в парламенті. Ця боротьба, що відбувалася за межами парламенту, була абсолютно новим явищем. Учасники народних рухів домагались того, щоб їхні голоси були почуті. Вони кидали виклик державі, церкві та владним установам.

1918–1921: Прорив демократії – загальне і рівне виборче право

Наприкінці XIX століття люди в Швеції почали боротьбу за загальне і рівне виборче право. До цього лише невелика частина населення країни могла голосувати на парламентських виборах, а саме чоловіки з певним рівнем достатку. Жінки або менш заможні люди права голосу не мали.

У 1909 році парламент Швеції прийняв рішення про загальне виборче право для чоловіків. Чоловіки старше 24 років, які платили податки і пройшли військову службу, отримали право голосувати на виборах до другої палати парламенту. Чоловіки, що відбули термін ув’язнення або отримували допомогу для малозабезпечених, не могли голосувати.

Восени 1918 року, після закінчення Першої світової війни, в Європі запанував мир. Швеція не брала участі у війні, але відчула її вплив. Під час війни як чоловіки, так і жінки допомагали забезпечувати потреби армії, працювали в сільському господарстві і промисловості, займались побутом. Після тяжкої боротьби у воєнні роки люди вважали, що їм має бути надано право голосу.

У 1919 році парламент дозволив жінкам голосувати на парламентських виборах. На виборах 1921 року виборче право було загальним і рівним – голосувати могли як чоловіки, так і жінки. Тепер голос кожної людини мав однакову вагу.

Але чи всі змогли проголосувати в 1921 році? Ні, участь у виборах прийняло близько 55% населення. Ціла низка груп населення права голосу не мала. Серед них були ув’язнені, недієздатні та особи з великими податковими заборгованостями. Багато людей з функціональними обмеженнями втрачали право голосу, якщо суд визнавав їх недієздатними. У 1989 році поняття «недієздатність» зникло зі шведського законодавства. Це означає, що людину більше не можна визнати недієздатною. З тих пір всі громадяни Швеції віком від 18 років можуть голосувати на парламентських виборах.